Тільняшку купити в магазині "Вітрильники"

ЯК ПРАВИЛЬНО ТІЛЬНЯШКУ КУПИТИ ТА НОСИТИ?

Тільняшка - річ гранично універсальна і безпрограшна. Найчастіше її шиють із щільного бавовняного трикотажу. Але недостатньо тільняшку купити, треба правильно її носити! Вона не обов'язково повинна мати сині смуги, не повинна облягати всю фігуру. Найкращий силует - трохи вільний, актуальний оверсайз. Це річ не напоказ, а дуже повсякденна. Тільник можна носити як з джинсами-кльош, брюками, чіносами, шортами, так і з білими та синіми спідницями. Єдине, не варто затискати його в рамки класичного образу - вовняний спортивний піджак або строгий блейзер явно не найкращий для нього напарник. Якщо ви побоюєтеся візуального ефекту смужки (нерідко вона робить фігуру ширшою), надягніть поверх тільника однотонний жакет.

Очевидно, що переборщувати зі смугастими, і взагалі надто візерунчастими малюнками теж не варто — біло-кольорова смужка і так досить вагомий акцент. Замість візерунків краще поекспериментувати з кольорами та фактурою, розбавити його стриманими пастельними тонами, однотонним одягом. Тільник легко поєднувати з одягом "морської" колірної гами: білими, червоними і жовтими спідницями та брюками. Ідеальну пару з ним готовий скласти денім практично будь-якого забарвлення.

Прикраси та взуття найчастіше до тільників підбирають білі. Що стосується головних уборів - це може бути біла панама, морська безкозирка і, звичайно, білий солом'яний капелюх.

 

ТІЛЬНЯШКА МОРСЬКА – ВЕЛИКА ІСТОРІЯ ПРОСТОГО ОДЯГУ

Історично тільники призначалися лише для військового флоту. У Військових Силах України (ВСУ) і до цього часу тільники стоять на постачанні військовослужбовців і курсантів інститутів ВМФ, підрозділів швидкого реагування та прикордонників. При цьому, кожен рід військ має свій колір тільняшки. Однак вже давно тільняшку купити можна в будь-якому цивільному магазині і носити в якості звичайної натільної білизни.

На протязі своєї історії тільняшка багато разів змінювала свою назву. Українською та російською мовами - це тельник, тільник, тільняшка, матроска. Вважається, що походження цих слів безпосередньо пов'язане з тим, що це - натільний одяг, який вдягається прямо на голе тіло. Французи називали її «tricot rayé», що означало - "смугаста морська змія". Англійська «бретонська сорочка» імовірно з'явилась завдяки морякам, які декілька століть назад привозили для продажу часник з міста Роскоф французьської Бретані. Їх смугасті морські сорочки та темні штани згодом створили класичний образ тогочасного моряка.

В Україні сплеск моди на тільник останнього разу спостерігався в 1990-х роках. Після виводу військ з Афганістану та країн Європи массово розкрадались та розпродавались склади матеріального забезпечення військовими чинами, які мали до них доступ. Тільняшку купити в той час можна було не тільки на базарах, але й на багатьох розкладках на вулицях та підземних переходах. Як будь-який дешевий крадений товар, вона стала предметом дрібної спекуляції і поширилась серед цивільного населення.

 

КОЛИ СТАЛО МОЖЛИВО ТІЛЬНЯШКУ КУПИТИ?

Перші зображення одягу, схожого на сучасні тільники, з'явились на бретонських і нормандських гравюрах Франції кінця XVIII століття, в часи розквіту великого вітрильного флоту. На них були зображені сцени життя рибалок та моряків того часу. Вони часто самостійно в'язали свої смугасті сорочки гачком під час довгих морських походів. Це допомогало з користю коротати час штилю та заспокоювати нерви в очікуванні вітру. Спочатку смуги тільника були різнокольоровими. І з приводу появи такого дизайну існує багато припущень. Наприклад, моряки-торговці могли в'язати свої сорочки з залишку ниток, які залишались після продажу... Або демонструвати покупцям кольори та якість ниток прямо на собі під час торгівлі... У будь-якому випадку, такий одяг дуже припав до вподоби морському люду того часу. Виявилося, що тільник - досить практичний вид одягу. Моряки не замерзали навіть під крижаними бризками, а тканина добре зберігала тепло людського тіла. В той же час, можна було швидко і вільно пересуватися кораблем, оскільки тільник не сковував рухів і в цілому був досить міцним, не рвався. Він був добре помітним на фоні білих вітрил, дозволяв бачити серед морських хвиль людину, яка випала за борт і вдало виділяв моряків та рибалок серед інших верств населення.

Перша згадка у письмовому вигляді про тільник з'явилась лише у 1855 році.  Це був список необхідних речей, які рекомендувалось брати морякам в дальні походи. Під час бурхливого розвитку військового флоту таких європейських країн, як Франція, Іспанія та Англія виникло питання з приводу уставної форми одягу для екіпажів. Саморобні різнокольорові смугасті сорочки не дуже подобались корабельному начальству. Їм  здавалося, що з-за всіх цих смуг, часто криво і абияк нашитими, на борту панує хаос і безладдя. Часто за таке самовольство матросів карали, а тільники в цей період історії були в опалі.

Першими реформаторами у цьому питання стали французи. В 1858 році морякам було заборонено носіння звичної тільняшки. Натомість, обов'язковим елементом матроської форми воєнно-морського флоту Франції став трикотажний вовняний вузький безшовний джемпер. Він мав довжину до стегон, круглу горловину та узгоджену точну кількість смужок - 21 білих і 20 або 21 синіх. На рукавах, відповідно, білих - 15, а синіх - 14 або 15. Згідно старій бретонській легенді, 21 смужка була запроваджена по кількості перемог імператора Наполеона у битвах з Англією.

Згодом смугаста мода докотилася і до Російської Імперії. За ініціативою Великого князя Константина Романова, який тоді мав найвищий військово-морський чин — генерал-адмірал, 19 серпня 1874 р. імператор Олександр ІІ підписав Указ про введення тільняшки, як елемента уніформи, для російських моряків. В Указі говорилося, що одяг цей призначений для носіння нижніми флотськими чинами та членами екіпажу. Наказувалося виготовляти її з 50% вовни та 50% бавовни. Слід зауважити, що на сьогодні таку тільняшку купити не так просто, сучасні тільники виготовляють переважно з бавовни. Примітно, що спочатку тільняшки видавалися лише учасникам далеких походів, при виході у звільнення або у великі державні свята, тому ними дуже пишалися та берегли. До того ж, спочатку тільняшку купити можна було лише за кордоном, і лише потім налагодили виробництво в Росії. Масове мануфактурне виготовлення тільників вперше почалося на фабриці Керстена в Санкт-Петербурзі (після революції — фабрика «Червоний прапор»). Причому спочатку білі смуги були набагато (в 4 рази) ширші за сині. Лише 1912 року вони стали однаковими по ширині (чверть вершка — приблизно 11 мм). Приблизно в той же час подібні сорочки прийнято було носити злочинцям у в'язницях, а також катами. Смугастий одяг одягали і всілякі ізгої від суспільства.

 

Міфи та легенди навколо тільника

Робота моряків того часу була пов'язана з великими ризиками. Кораблі не повертались у свої порти, моряки пропадали безвісті. Це породжувало безліч легенд і міфів про русалок і демонів, які живуть у безодні моря і являють собою серйозну небезпеку для підкорювачів морів і океанів. Англійці вважали, що для захисту від темних сил треба було їх переконати, що на кораблі знаходяться тільки мертві душі, від яких залишилися лише скелети. Тому бретонські сорочки нараховували 24 смуги за кількістю людських ребер. Існувало повір'я, що вся та нечість не любить різких контрастів та прямих ліній. Тому смугастий тільник начебто прекрасно відганяє злих духів від свого власника і має властивості оберега. А ще так можна було «замиритися» з морською стихією, закликаючи водну гладь бути тихою, рівною, як смуги на тільнику, без хвиль та штормів. Крім того вважалось, що велика кількість смуг на одязі матросів повинна здалеку візуально збільшувати реальну кількість моряків на кораблі і відлякувати зустрічних піратів, ворогів та всіляку нечість. Саме тому існує приказка «Нас мало, але ми в тільниках».

Цікаво, що в середньовіччі смугастий одяг вважався одягом ізгоїв, які відокремлюють себе від усього суспільства. Про це один із найкращих фахівців із середньовічної символіки, історик Мішель Пастуро написав цілу книгу - «Диявольський одяг: історія смужок та смугастої тканини». Ось що він пише: «Починаючи з XII-XIII століття, збереглася рясна документація, що свідчить про те, що смугастий одяг вважався прямо-таки диявольським». Смугаста сукня належало носити різного роду ізгоям: циркачам, блазням, прокаженим, калікам, єретикам, катам і повіям. Можливо, бретонці, йдучи в море, теж символічно відокремлювали себе від усього земного, приймали інше обличчя та інші правила гри, як би заявляючи, що вони не від цього світу і сам чорт їм не страшний.

Таким чином, тільник - це не тільки практична натільна білизна, не тільки символ військово-морського флоту - це справжня морська річ, яка за свою довгу історію обросла міфами та легендами того часу.

 

Сучасна історія тільняшки

Понад 100 років традиційні морські тільняжки були в опалі на кораблях військового флоту. Проте це не заважало будь-якому цивільниму моряку таку тільняшку купити і носити на торговому судні. Таким чином, бретонська сорочка ("breton shirt") продовжила своє існування, а згодом і стала незвичайною, статусною річчю. А через офіційні заборони, її цінність для моряків тільки підвищилася.

Ставлення до тільника змінилося тільки в середині XIX століття, коли в моду увійшов голландський морський костюм. Він складався з короткого бушлата, синьої фланелевої куртки з глибоким вирізом на грудях без застібок з відкладним коміром, тільника і розкльошених чорних штанів. Цей унікальний костюм зберігся до цього дня в більшості ВМФ різних країн, і тільник у нього добре вписався. Моряки отримали те що треба: зручний, оригінальний одяг, що дає можливість самовираження. Тільнику хоч і надавали деякі варіації по ширині смуг і відтінку синього кольору, він залишавсяся абсолютно впізнаваним атрибутом моряка в будь-якій точці земної кулі.

Можливо, це виявився безпрецедентний випадок, коли формений одяг став улюбленим настільки, що викликав заздрість у інших видів військ. Щоб уникнути конфронтації, довелося дозволити тільник десантникам, а пізніше її розтиражувати і в інші роди військ.

У даний час смугасті натільні сорочки різних видів носять військові і цивільні моряки, а справжню тільняшку купити можна ледь не в кожній сучасній країні світу.

 

СМУГАСТА МОДА

Тільник витримав перевірку часом і став безперечним атрибутом галльського стилю та символом французького курортного шику в богемних колах всієї Європи. А після того, як у 1846 році королева Вікторія замовила морський костюм для свого чотирирічного сина Альберта Едварда для прогулянок на королівській яхті, заможні вікторіанські сім'ї почали одягати своїх дітей у такі костюми. Яскрава класика утилітарного стилю, яку французи називають tricot rayé ("смугаста морська змія"), була і залишається улюбленим одягом багатьох поколінь законодавців моди від Пабло Пікассо до Кейт Мосс.

Наприкінці XIX століття французька відома письменниця та бунтарка Колетт стала одною з перших шанувальниць морського стилю та почала з'являтись на балах-маскарадах і вечірках в тільнику і матроських костюмах. Це один з перших яскравих прикладів того, як елементи військового одягу на протязі всієї історії входили в цивільну моду. А тільниковий тренд, до того ж, став зручним та красивим символом жіночої емансипації.

Вважається, що народну любов до тільника започаткувало подружжя американських багатих емігрантів Сара та Джеральд Мерфі. У своїй віллі «Америка» вони проводили популярні на французькій Рив'єрі вечірки. То була епоха джазу, тому саме вони стали прототипом Ніколь та Діка Драйверів у романі Скотта Фіцджеральда «Ніч лагідна» (1934 р.).

ТІЛЬНЯШКУ КУПИТИ СТАЛО МОДНО

В індустрію моди тільник впровадила відома всім нам Габріель (Коко) Шанель. Вона вперше наділа цей предмет військової уніформи ще тоді, коли володіла капелюшним магазином на французькому приморському курорті Довіль. Одного разу, як розповідає Коко, відпочиваючи на вітрильній яхті, вона випадково вилила на свій одяг шампанське і, не знайшовши більш підходящої речі, переодяглася в наданий їй тільник. З тих пір дизайнерка закохалася в просту елегантність і комфорт смугастого тільника. Вона з задоволенням носила його сама та запроваджувала в свої виставкові модні колекції. Тільняшку купити можна було тоді і в її крамниці.

Однак, для Коко Шанель було недостатньо щоб модниці могли просто тельняшку купити і приєднати до свого жіночого гардеробу. Вона почала експерементувати... Шити для свого магазину жіночі блузи чоловічого крою з відкидним морським коміром. Трикотажну тканину вона використовувала саме ту, з якої шились звичайні чоловічі тільники. Одну з цих незвичайних моделей дизайнерка вперше показала на престижному приморському курорті у Довілі на початку 1900-х. А її улюблений курортний костюм "цибуля" складався зі смугастого джемпера, солом'яного капелюха та широких штанів.

Революційним поворотом у біографії тільняшки стала поява "бретонської сорочки" для жінок у колекції Коко Шанель у 1917 році. Під час подорожі французькою Рів'єрою модельєрка надихається стилем форми моряків, які служили на фронті Першої світової війни, і практично відразу випускає "морську" колекцію, де тільник стає центральним елементом, поєднуючись з костюмними, практично чоловічими брюками, і твідовим костюмом. Цей грайливий тандем "а ля гарсон" настільки сподобався француженкам, що згодом збірний портрет парижанки в береті та тільнику став модним кліше, популярним далеко за межами Франції.

У 1920-ті роки, подорожуючи курортами Франції та Італії, Шанель продовжила носити штани-кльош білого або темного кольору і тільник з дещо приспущеним плечем. Цей образ, Коко повторювала багато разів. Він був відверто провокаційним, адже в той час корсети та інші умовності все ще були частиною повсякденного життя багатьох жінок. Тому у цього революційного тренду з’явилося чимало послідовників. Тільник стали носити аскети, які бажали підкреслити за допомогою цієї лаконічної речі демократизм і інтелектуальність образу.

Коли в 1923 році засмагла Коко Шанель повернулася з відпочинку на Рів'єрі, в Європі почався справжній сонячний культ. На французькі курорти потягнулися європейські аристократи, а невдовзі до них приєдналися американські бізнесмени та кінозірки. Звичайно, гуляти влітку берегом у костюмі було не дуже зручно. Люди почали експериментувати з одягом, шукаючи натхнення, звертаючись до образів спортсменів, рибалок, солдатів і, звичайно, моряків. У той час тільняшку купити мріяв кожний відпочиваючий — її носили із шортами, заправляли у штани та одягали під блейзер. Такі зірки, як Жан Себерг, Пабло Пікассо, Мерилін Монро і Одрі Хепберн, вибрали цей смугастий образ і зробили його синонімом французького стилю в усьому світі.

У 1930-ті роки тільник завдяки моді на спорт зміцнив свої позиції. А в своїй картині «Людина в сорочці» (1939 р.) Пабло Пікассо додав йому славу богемно-інтелектуального одягу. Оскільки ця картина вважається автопортретом Пікассо, зрозуміло, як активно художник втілював в життя улюблені елементи свого смугастого живопису. Тільняшка стала фірмовим знаком Пікассо. Важко знайти його фото в будь-якому іншому одягу. Художник завжди вдягав смужку і для фотосесій і в своєму повсякденному житті.

В 1940-ві роки цивільна модна індустрія була паралізована Другою Світовою війною. Стали популярними будь-які елементи мілітарного стилю. Тому, військово-морське минуле тільника якраз стало в нагоді. У фільмі «Касабланка» (1942 р.) голлівудська відома актриса Інгрід Бергман з’явилася перед своїми шанувальниками в смугастому топі. І навіть коли у 1947 році Крістіан Діор запропонував для післявоєнної моди жіночний ньюлук, смужки залишались на своєму місці. Тепер в неї закохалась і нова кінозірка Мерилін Монро.

В 1950-ті роки тільникова мода отримала подальший розвиток. Важливими каталізаторами цього руху стали кінодіви. Голівудська акторка Одрі Хепберн у середині 50-х, з притаманною їй елегантністю, часто з’являється на фотосесіях в смугастих футболках різного дизайну та кольору. Цей тренд підхоплює та приміряє на себе не меньша голлівудська зірка 50-х років - Кім Новак, відома всім глядачам по знаменитому фільму Альфреда Хічкока «Запаморочення» (1958 р.). В 1955 році перед глядачами спеціальної домашньої фотосесії журналу "Person to person" вона навіть постає в традиційному тільнику. Лі Марвін зіграв у тільнику роль бунтаря в фільмі «Дикун» (1953 р.), Кері Грант у фільмі «Впіймати злодія» красувався на яхті у смугастому світері. Джеймс Дін одягнув тоді смугасту майку в фільмі «Бунтарі без причини» (1955 р.). А, як відомо, все, що Дін одягав на екрані, миттєво входило в моду. Одна з найвідоміших фотографій Енді Воргола — у чорних окулярах, срібній перуці та смугастій майці. Він любив носити їх сам, і вбирав у них своїх муз.

В кінці 50-х років набирає обертів рух бітників і тільник стає основним елементом їх гардеробу. Цей соціальний пласт молоді складався з романтикив та бунтарів, які не пов'язували сенс життя з матеріальними цінностями. Вони хоч і визнавли традиційні американські цінності, але часто вели асоціальний спосіб життя. В їхньому тренді переважав чорний одяг, але часто вони носили також і тільники. Життя бітників було яскраво зображено у фільмі «Забавна мордочка» (1957 р.), де головну роль зіграв Одрі Хепберн.

В Європі нову хвилю популярності тільників теж підняли не аристократи та бізнесмени, а їхні формальні антагоністи — зачаровані філософією екзистенціалізму французькі юнаки та дівчата, які декларували зневагу до матеріальних цінностей. Морський талісман несподівано замінив дорогий одяг і став їхнім брендом. В одних просто не було грошей, інші почали прибіднятися, захопившись аскетичною естетикою. Діряві светри, м'яті штани, нечищені черевики, неохайні зачіски та драні майки в смужку стали символом байдужого ставлення до свого зовнішнього вигляду, невдоволення усталеною системою цінностей, протесту проти матеріалізму. Французька естетика аутсайдера, який усвідомив марність існування, поширилася по всій Європі. Англійська молодь скуповувала тільняшки та берети, курила «Голуаз» і намагалися читати Le Soir — наскільки дозволяли знання мови.

У 1960-х хвилю популярності тільника підхопили такі творчі бунтарі, як американський художник Енді Уорхол та французський дизайнер Ів Сен-Лоран. Смугасті джемпери, лонгсліви та футболки заполонили кінематограф. Після легендарного фільма "На останньому подиху" (1960 р.) Жана-Люка Годара любов до тільника підхопили і вибагливі паризькі модниці.

У 1970-ті роки нові грані тільникового стилю розкрила знаменита супер-сексуальна кінодіва Бріжіт Бардо, яка в молодості провела чимало часу на Блакитному березі Сен-Тропе. З самого початку своєї кар’єри вона просувала тільняшку в маси за допомогою своєї еротичної зброї. Бардо часто з’являлася в смугастих речах на екрані і рідко зраджувала смужці в житті. Саме завдяки їй з'явився ще один популярний силует – широкі спідниці, часто - червоного кольору та приталені тільняшки. Горизонтальні смужки прекрасним чином підкреслювали пишні жіночні форми Бріджіт і за тільняшками закріпилася назва «французький топ». Завдяки спокусливо-смугастим образам Бріжит Бардо тільник став сприйматися не тільки як спосіб підкреслити богемність і інтелектуальність, тепер вона стала з успіхом і вписуватися в еротичний контекст. Про це говорить і той факт, що в 1970-ті цю штучку приміряла в кадрі голлівудська діва Елізабет Тейлор, фірмовим знаком якої було шикарне декольте.

У 1980-ті роки тільняшку купити стало можливим не тільки у вигляді смугастої сорочки. Нею залюбки стали прикрашати різні витвори дизайнерського мистецтва. Її буквально монополізував дизайнер Жан-Поль Готьє. Сьогодні тільник є символом його модного будинку поряд з загостреним бюстгалтером Мадонни. Свою першу смугасту колекцію під назвою «Boy Toy» Готьє представив у 1983 році, і донині кутюр’є постійно повертається до цієї теми. Так, аромат Le Male, випущений будинком Готьє в 1995 році, був укладений у флакон у формі чоловічого торсу в тільнику - небанальний хід, який перетворив звичайне пакування духів на справжній арт-об'єкт. В житті Жан-Поль Готьє також обожнює носити тільняшку, вважаючи її самим лаконічним і волелюбним одягом у світі.

У 1990-ті роках, слідом за бітниками, волелюбний характер тільника помітили і взяли собі на озброєння бунтарі, які культивували стиль гранж. Іконою його, зрозуміло, був лідер групи "Нірвана" Курт Кобейн. Саме він культивував у моду 90-х недбалий стиль одягу, філософію байдужості до свого вигляду і думок оточуючих. Тренд бунтарського тільника просто ідеально вписався в цей світогляд. Шанувальники часто бачили Курта в смугастому одязі, що призвело до повального поєднання тільника в молодіжній моді з рваними джинсами, грубим взуттям і немитою головою.

Сьогодні форменну справжню тільняшку купити можна і зберігати вдома як пам'ять про минулі дні військової служби. А можна додати до свого гардеробу і стилізований її варіант для повсякденного носіння. Причому кмітливі текстильники освоїли як чоловічі так і жіночі, і дитячі моделі. Модники всього світу стали використовувати елементи гранжу для надання своєму образу необхідного рівня недбалісті та легкості. А тільник, пройшовши безліч етапів модних перетворень від сивої давнини до наших днів, перестав асоціюватись з конкретним стилем або трендом. В сучасній моді тільняшка та смугастий одяг вже давно стали історичною класикою і залишаться в нашому житті назавжди!